спеціалістка простору АІМ, психолог, психотерапевт
Наше ставлення до свого тіла формується не за один день. Воно складається з безлічі маленьких історій: випадкових коментарів, сімейних жартів, порівнянь, поглядів інших людей.
Іноді ми навіть не пам’ятаємо, коли вперше засумнівалися у своїй зовнішності, але добре пам’ятаємо це відчуття. Наче ми роками носимо із собою валізу, у яку поступово вкладались чужі слова. “Тобі варто схуднути”. “У тебе занадто…”. “Подивись, яка вона”. “Треба більше уваги приділяти своєму тілу”.
Часто ці слова давно перестали звучати зовні, але продовжують звучати всередині. І з часом починає здаватися, що це вже наш власний голос забороняє любити своє тіло.
Звідти може з’являтися і постійне відчуття стресу, підвищуватися рівень тривожності. Нормою стають постійні виснажливі дієти. Це все поступово руйнує вашу самооцінку.
На образ тіла впливає багато чинників. Передусім сім’я. Саме від найближчих людей дитина вперше дізнається, чи можна бути собою, чи потрібно відповідати чиїмось очікуванням.
Пізніше до цього додаються соціальні мережі, реклама, стандарти краси, досвід стосунків. Ми починаємо порівнювати себе з ретельно відібраними фотографіями інших людей і забуваємо, що порівнюємо власне повсякденне життя з чужими найкращими моментами.
На сприйняття власного тіла також можуть впливати блогери та їхній контент.
Це все схоже на ехо в горах. Одне необережне зауваження може відлунювати всередині ще багато років. Часто людини, яка його сказала, поруч уже давно немає, але її слова продовжують впливати на те, як ми дивимося на себе.
Неприйняття тіла рідко обмежується лише незадоволенням зовнішністю. Воно поступово починає керувати рішеннями людини.
Хтось відмовляється від басейну чи пляжу. Хтось не фотографується, відкладає знайомства, соромиться виступати перед людьми або постійно думає про те, як виглядає, замість того, щоб бути присутнім у моменті.
Так життя ніби звужується. Людина починає жити в оцінюванні себе — більше, аніж у власному досвіді. І це дуже виснажує організм.
Іноді занепокоєння зовнішністю стає настільки сильним, що перетворюється на психічний розлад — дисморфофобію, де людина постійно зосереджується на уявному або незначному недоліку зовнішності, який для інших людей може бути майже непомітним.
Через це виникає сильна тривога, постійне розглядання себе перед дзеркалом або навпаки — його уникання, сильне прагнення приховати певну частину тіла, багаторазові косметичні процедури чи навіть пластичні операції без відчуття задоволення результатом.
У таких випадках проблема полягає не стільки в самому тілі, а в тому, як мозок сприймає його.
Саме тому дисморфофобія потребує допомоги психотерапевта, психіатра.
Дуже легко почати вимірювати власну цінність зовнішністю. Але тоді наша самооцінка, чи краще сказати самоцінність, стає крихкою. Варто змінитися вазі, шкірі чи рисам обличчя — й разом із ними ніби змінюється ставлення до себе.
У природі дерево не перестає бути деревом після бурі. Воно може втратити гілку, пережити посуху чи холодну зиму, але його цінність від цього не зникає. Так само і з людиною.
Наше тіло змінюється протягом життя, але це не робить нас менш гідними любові, поваги чи близькості. Самооцінка стає значно стійкішою, коли спирається не лише на зовнішність, а й на наші цінності, стосунки, здібності, досвід того якими людьми ми є.
Це допомагає формувати повне позитивне ставлення до себе.
Прийняття себе не приходить після одного мотиваційного допису чи компліменту. Це процес, який складається з маленьких щоденних кроків.
Як сад не розквітає за одну ніч, так і добре ставлення до себе потребує часу, терпіння та турботи.
Важливо поступово навчитися любити себе та піклуватися про своє тіло.
Що як усвідомити, що порівняння майже завжди буде не на вашу користь, адже ми бачимо лише маленький фрагмент чужого життя?
Натомість не помічаємо власного шляху, досвіду й того, як змінилися самі. Пригадаймо, що у природі немає двох однакових листків, і саме це робить дерево живим і красивим.
Важливо пам’ятати: наша індивідуальність не робить нас гіршими за інших.
Ми значно більше, ніж наше відображення у дзеркалі. Згадай, за що тебе цінують близькі: можливо, за доброту, почуття гумору, уважність чи вміння підтримати.
Коли самоцінність спирається лише на зовнішній вигляд, вона стає дуже вразливою.
Натомість усвідомлення власних сильних сторін допомагає відчувати себе впевненіше.
Ми так часто оцінюємо тіло за тим, як воно виглядає, що забуваємо запитати себе: що воно дозволяє мені робити? Обіймати рідних, танцювати, гуляти містом, сміятися, дихати, відчувати теплий вітер.
Птах не думає, чи достатньо красиві його крила. Він просто летить. Можливо, наше тіло теж створене не лише для того, щоб на нього дивилися, а щоб справді жити?
Як розпізнати сигнали тіла? Важливо помічати витривалість, силу та можливості, захоплюватися своїм тілом, а не лише зовнішністю.
Спробуй зауважити, як ти розмовляєш із собою. Чи сказав би ти ці слова людині, яку любиш?
Якщо ні, варто поступово вчитися змінювати внутрішній діалог. Турбота допомагає значно більше, ніж постійна критика.
Часто коли тривожність сягає високого рівня, ми починаємо сильніше фокусуватися на власних недоліках і перебільшувати їх.
Допомагають техніки розслаблення, відпочинок, якісний сон, медитація та дихальні практики, а за потреби — звернення до фахівця.
Але! Фізичні вправи мають бути не як покарання за десерт, а як спосіб подбати про себе.
Знайди той рух, який приносить задоволення: прогулянки, плавання, танці чи йогу. Якщо ми починаємо відчувати своє тіло, а не лише оцінювати його, стосунки з ним поступово змінюються.
Фізична активність також сприяє виробленню гормонів щастя — ендорфінів, що може позитивно впливати на самопочуття.
Іноді найбільше на наше ставлення до себе впливають люди поруч.
Якщо серед близьких постійно звучать коментарі про вагу, шрами, зовнішність, одяг чи відповідність стандартам, зберігати внутрішню опору і нормальний рівень самооцінки стає значно важче.
Тому важливо вчитися говорити про свої межі. Ти маєш право сказати, що подібні коментарі для тебе неприємні, навіть якщо співрозмовник вважає їх “жартом” або “турботою”.
Не кожну думку про твою зовнішність потрібно приймати, як істину. Критика інших людей часто говорить більше про їхні цінності, досвід чи спосіб спілкування, ніж про тебе.
Якщо чиїсь слова досі болять, можливо, вони просто стали тим самим ехом, яке продовжує звучати всередині.
Але ехо не є твоїм голосом. І поступово можна навчитися розрізняти: це справді моя думка чи лише слова, які колись оселилися в мені?
Людям значно легше приймати себе там, де не потрібно постійно відповідати чиїмось очікуванням.
Підтримуюче оточення не заперечує труднощів і не переконує, що ми ідеальні. Воно нагадує, що наша цінність не залежить від цифри на вагах, кількості кілограмів чи розміру одягу.
Саме в таких стосунках з’являється більше свободи бути собою, відчувати любов до свого тіла і внутрішню гармонію.
Кваліфікований психолог у Львові не вчить людину просто повторювати практики вдячності, робити дихальні практики чи переконувати себе, що вона красива.
Проте насамперед допомагає зрозуміти, звідки з’явилося неприйняття власного тіла чи бажання досягти ідеалу; які переживання та історії стоять за цим. Поступово людина починає помічати, що роками дивилася на себе крізь слова інших людей, а не власними очима.
У психотерапії з’являється можливість ніби розібрати ту валізу, яку ми так довго носили із собою, залишити чужі оцінки та невпевненість й повернутися до себе.
Адже річка не буває однаковою. Вона змінюється після дощу, спеки чи весняного танення снігу, але не перестає бути річкою. Так само і наше тіло змінюється протягом життя.
Прийняти себе таким, який ти є, можливо не тоді, коли тіло стає ідеалом, а тоді, коли ми дозволяємо йому бути живим.
Як і листок на дереві, про який я згадувала на початку, ми не повинні бути схожими на когось іншого. Адже саме різність робить природу такою красивою. І, мабуть, людей теж.
Заповни, будь ласка, всі дані, щоб ми могли з
тобою сконтактувати!
