спеціалістка простору AIM, психолог, психотерапевт
Стосунки — з собою та з іншими — чи не найважливіший аспект життя. Людині потрібна людина, адже ми не здатні вижити без турботи. Вибудовування соціальних зв’язків, емоційна прив’язаність, вміння комунікувати — це основа того, як ми довіряємо світу і взаємодіємо з близькими.
У цій статті ми детально розглянемо 4 типи прив’язаності — те, як ми будуємо стосунки, як реагуємо на емоційну доступність іншого, як переносимо дистанцію, конфлікти, втрати й залежність.
Якщо ти хочеш зрозуміти свій тип прив’язаності, тобі може допомогти психотерапевт Львів.
Прив’язаність — це модель поведінки, емоційного зв’язку, яка формується в дитинстві на основі того, як батьки реагують на емоційні потреби дитини та як про неї турбуються.
Простішими словами це стратегія, згідно з якою ми взаємодіємо з іншими людьми. Це наша здатність довіряти, любити, відчувати безпеку та комфорт у близьких стосунках.
Теорію прив’язаності розробив Джон Боулбі — англійський психіатр і психоаналітик — у ХХ столітті. До того було прийнято вважати, що стосунок з дитиною обмежується лише задоволенням її фізіологічних потреб.
Боулбі ж довів, що емоційна прив’язаність між батьками та дитиною, навіть протягом першого року життя — це фундамент довіри до світу, ставлення до себе та майбутніх стосунків. Тобто що типи прив’язаності формуються ще в дитинстві.
Основою дослідження були його спостереження за дітьми та власний досвід зростання в аристократичній сім’ї, де, як правило, використовувалася доволі відсторонена манера виховання.
Згодом теорія прив’язаності зацікавила й інших дослідників. Однією з ключових постатей була американсько-канадська психологиня Мері Ейнсворт. Вона створила експеримент “Незнайома ситуація”, який став класикою для вивчення дитячої прив’язаності.
Суть експерименту: дитину приводили у незнайоме приміщення з іграшками, мама гралася з нею певний час, потім виходила. Далі було спостереження за поведінкою дитини під час відсутності мами та після її повернення.
Дитячі реакції на відсутність мами і на зустріч з нею дозволили виділити чотири типи прив’язаності:
Пізніше соціальні психологи Сідні Хазан і Філіп Шейвер, використали теорію прив’язаності для аналізу дорослих романтичних стосунків. В ході дослідження вони з’ясували, що емоційна прив’язаність до людини формується залежно від патернів поведінки, закладених у дитинстві. Тому можна сказати, що тип прив’язаності — це сума поведінкових патернів та емоційних реакцій у стосунках, які формуються на основі дитячого досвіду.
Її ще називають безпечним типом прив’язаності. Формується, коли батьки були емоційно доступними, турботливими й послідовними. Дитина вчиться довіряти світу, знає, що її люблять, і відчуває себе в безпеці.
У дорослому житті люди з надійним типом прив’язаності комфортно почуваються у близьких стосунках, довіряють партнерові, але не залежать від нього емоційно, відкрито проявляють свої почуття, поважають свої кордони і кордони інших. Вони не бояться емоційної близькості та знають, як будувати здорові стосунки. Їхня внутрішня позиція звучить так: “Я — плюс, і світ теж плюс”.
Як це може виглядати на практиці: людина з безпечним типом прив’язаності зазвичай будує рівноправні стосунки. Вона легко ділиться своїми переживаннями з партнером, приймає підтримку і сама підтримує без страху контролювати чи перевіряти.
У конфліктній ситуації така людина може обговорити проблему і знайти компроміс, не боячись втратити близькість.
Виникає, якщо батьки були відстороненими або суворими, а потреби дитини ігнорували. В таких умовах дитина пригнічує свої емоції та дистанціюється, щоб уникнути болю.
У дорослому віці це проявляється, як страх залежності, уникнення близькості, прагнення автономії, труднощі з проявом почуттів.
Наприклад: чоловік, який любить свою дружину, але має уникаючий тип прив’язаності не буде обговорювати свої емоції й боятиметься проявляти ніжність. Він часто занурюватиметься в роботу або хобі, щоб уникнути конфлікту, і навіть при близькому стосунку з партнером залишатиметься емоційно відстороненим.
Або жінка з таким типом прив’язаності буде надміру самостійною, не проситиме про допомогу чи емоційну підтримку.
Формується при непослідовності батьківської турботи: один з батьків теплий і турботливий, а інший — емоційно відсторонений. Або батьки були чуйні, але чергували це з непередбачуваною байдужістю. Дитина розвиває страх бути покинутою і шукає постійного підтвердження любові.
У дорослому житті людина з тривожним типом прив’язаності часто відчуватиме сильну залежність від партнера, ревнощі, надмірний контроль через страх втрати, низьку самооцінку, високу чутливість, якщо партнер віддаляється, емоційний хаос та дискомфорт у стосунках.
Наприклад: жінка з тривожним типом прив’язаності буде надсилати багато повідомлень партнерові, перевіряти, чи він поруч, відчувати паніку, коли він затримується на роботі. Вона щиро хоче близькості, але її страх відштовхує партнера, що створює порочне коло.
Це найскладніший тип, значну роль у формуванні якого має травматичний досвід: насильство, втрати, небезпечне середовище. Батьки, які мали бути джерелом безпеки, стають джерелом страху або травми.
Дитина формує позицію “Я не окей, світ не окей”. Вона прагне близькості, але водночас боїться її. У дорослому житті це проявляється, як емоційна нестабільність: то наближення до партнера, то відштовхування; страхи, що вона не заслуговує на хороше ставлення та стабільні здорові відносини.
Наприклад: людина прагне стосунків, але при першій конфліктній ситуації різко віддаляється. Вона переживає сильні емоції: від любові до страху втрати; не може розслабитися поруч із партнером, постійно сумнівається у власній цінності.
У дорослому віці ненадійні стилі можуть призводити до труднощів у близьких стосунках:
Однак завжди можна змінити свій тип прив’язаності, працюючи над собою у психотерапії.
Визначити свій тип прив’язаності можна через саморефлексію або роботу з психологом: аналізуючи дитячий досвід, стосунки з мамою і татом, перші розставання, реакції на сум чи помилки.
Таке усвідомлення дозволяє зрозуміти моделі поведінки та емоційних реакцій, які повторюються в дорослому житті.
Усвідомлення свого досвіду — це вже значна частина успіху. Змінити свій тип прив’язаності і побудувати здорові стосунки можна завдяки психотерапії. Формування більш безпечного типу прив’язаності передбачає прийняття різного досвіду та потреб людей, відкриту комунікацію з партнером, визначення та повагу власних кордонів і кордонів партнера. У цьому може допомогти сімейний психолог.
Дитяча емоційна прив’язаність до людини напряму залежить від поведінки батьків. Коли дорослі мають надійний тип прив’язаності, вони здатні забезпечити дитині тепло й турботу. Якщо ж батькам самим складно зрозуміти основу здорових стосунків, це може позначатися на взаємодії з дитиною і на її майбутній відносинах.
Наприклад, якщо мама має тривожну прив’язаність, дитина може сформувати уникаючий тип: надмірна турбота та контроль викликають відчуття тиску і страх, що її емоції не будуть почуті.
Якщо мама має уникаючий тип, дитина може стати тривожною. Емоційне чи фізичне відсторонення мами формує уявлення дитини “мене не люблять, я маю бути поруч щоб вижити”, а негативний образ себе зберігається.
Пам’ятай: ми не можемо змінити те, що трапилося в дитинстві чи як до нас ставилися. Але ми можемо змінити, як цей досвід впливає на наше життя та стосунки зараз. І розуміння свого типу прив’язаності може стати першим кроком до змін.
Заповни, будь ласка, всі дані, щоб ми могли з
тобою сконтактувати!
